Комуна

Ти думаєш – що то Комуна:
Був ринок – а буде казарма?
Ні, друже: Комуна –
                          це місто, як море, як гори,
Таке біле і таке широке.
Боїшся, що буде в Комуні сумно,
В суботу не буде церковного звону?
Ні, брате! Під дзвонів червоні пеони додому
З роботи підуть комунари.
Дівчата на лавах лузатимуть соник,
А люди – як поле пісень і пшениці.
Над ними білі крила небесних будівель,
Обличчя мов сон... чи секунди... чи птиці.
Рудокопи – поети, матроси - лірики моря.
І ти так само її шукатимеш зором,
І серце злеліє зорею – падучого птаха
Серед сотень і тисяч сліпих – для тебе
Око в око – солодким жахом.
То під величним вечірнім небом
Пізнає кожен, кого він хоче так ревно.
І, дивно, навіть – у хатці – 
                                 під самісіньким дахом,
Прочитає хтось мій розмір древній.

1921 р.